Представники літератури Реалізму

9 клас. Завдання

https://learningapps.org/display?v=pfosy9jya18

Прес-конференція: рольова гра для розвитку критичного мислення

Вчимо учнів розрізняти правдиві та сумнівні факти.

У буденному житті люди нерідко використовують маніпуляції, нестачу фактів, нашу довірливість і симпатії аби збити з пантелику задля досягнення власної мети. Як оминути ці підводні камені? Звісно – практикуватись у критичному мисленні!

А допоможе у цьому наша вправа, призначена для відточування навичок дискусії та критичного мислення учнями середньої та старшої школи.

Рольова гра «ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ»

Уявімо, що ви потрапили на прес-конференцію, де ряд посадовців представляють досягнення п’яти років власної каденції. 

Дійові особи: 

1. Телеглядачі (громадяни) – кінцеві бенефіціари від праці чиновників. Мають контролювати останніх, потребують інформації, яку надають журналісти.
2. Чиновники (президент, прем’єр-міністр, мер, комунальники) – звітують. Серед чиновників є один винуватець, наприклад – мер, який не займається ремонтом тепломереж. За нестачі фактів (незнання законів) глядачі можуть звинувачувати інших осіб – президента, прем’єр міністра, комунальників.
3. Журналісти – доносять інформацію про подію до глядачів, намагаються викрити неправду.
4. Свідки – (не обов’язково) викликаються журналістами для надання більш точних фактів.
5. Модератор – передає мікрофон журналістам, слідкує за регламентом і виділеним на запитання часом.

Правила: прес-конференція триває від 10 до 20 хв. Час на запитання і відповіді обмежений. Один журналіст може поставити два чи більше запитання, якщо модератор надасть мікрофон.

Мета вправи: діти усвідомлюють власну відповідальність за контроль над владою, навчаються критично ставитися до отриманої інформації, розуміти роль журналістів як збирачів інформації та важливої ланки між чиновниками та народом. Вивчають роль та варіативність маніпуляцій, дізнаються про розподілення відповідальності між різними ешелонами влади.

Мета гри: знайти винуватця. Її принцип нагадує засідання суду, де місце присяжних займають глядачі, яких намагаються переконати сторона звинувачення (журналісти) та сторона захисту (чиновники). 

Вигадайте будь-яку проблему. Наприклад – немає теплої води, у місті проривають труби, зникає опалення. Хто у цьому винен? Мета чиновників – виправдатися, мета журналістів – донести до глядачів вірну інформацію, позбутися маніпуляцій посадовців, розкрити необхідні факти.

Для цього обидві групи, як журналісти, так і чиновники, мають добре підготуватись (усуньте від процесу «глядачів»). 

Навчіть чиновників прийомам виправдовування та перекладання вини на інших:

• недофінансування;
• не вистачає працівників, неякісні роботи;
• підкуп одного або кількох журналістів, які будуть ставити зручні запитання, хвалити, викривляти, фальсифікувати факти;
• переведення уваги на більш одіозну, шокуючу ситуацію з іншим політиком, що відволіче увагу від історії з проривом тепломереж;
• переведення розмови на власні досягнення;
• роботи тривають, варто просто почекати;
• продажні журналісти чинять наклеп на замовлення політичних опонентів;
• у вас хибна інформація;
• питання лежить поза межами моєї компетенції.

Навчіть журналістів ставити якісні запитання та уникати маніпуляцій:

• За законом саме ви відповідальні за це питання.
• Кошти з держбюджета надійшли у достатньому обсязі.
• Роботи тривають уже 2 місяці.
• Прориви тепломереж відбуваються не перший рік за вашої каденції.
• Не приписуйте на свій рахунок відкриття заводу, що почав будуватись при вашому попереднику.
• Викриття підкупу журналіста та ін.
• Запрошення свідків, експертів.

На початку гри озвучте проблему та запитайте «глядачів» – хто на їхню думку винуватий (президент, прем’єр-міністр, мер (міський голова), комунальники)? На якому етапі зникли гроші, спрямовані на полагодження тепломереж?

Повторіть запитання «хто винуватий» по завершенню гри – за якого чиновника громадяни проголосують повторно? Чи змінили діти думку, чи дійшли правильного висновку? Якщо ні, що цьому завадило? Які маніпуляції заплутали учнів, які факти журналістів переконали?

 

Журнал «На Урок»

Редакція

Створюємо тексти-розповіді: перші кроки маленьких письменників

Аналізуємо складові тексту-розповіді.

Розповідь – це повідомлення  про події, що розгортаються  у часі. 

Коли діти починають вчитися писати розповіді, вони стикаються із рядом викликів. Із чого почати, як дібрати матеріал, яким чином будувати причинно-наслідкові зв’язки? А головне, у чому секрет цікавого, захопливого тексту? Ми розклали по поличках деякі речі, аби дітям було простіше аналізувати твори, а вчителям – пояснювати цю складну, але неймовірно цікаву тему.

Триактова структура сюжету

Вивчаючи бестселери, американські дослідники Мет’ю Джокерс та Джоді Арчер дійшли висновку, що книги, які завойовують прихильність мільйонів, мають «триактову» сюжетну структуру. Значною мірою вона співпадає з класичним поділом на вступ, розвиток та завершення, які, за рідким виключенням, є звичними для творів художньої літератури.

Одні автори обирають правильну структуру, інші – не зовсім. Тому якісь тексти читаються легко, змушуючи читачів із нетерпінням гортати сторінки, а інші – важко, тому читач відкладає книжку. Отож, своєю поширеністю триактова структура завдячує передусім ефективності, чіткості та логічності – це та будова, що привертає увагу читача.

Продемонструвати даний принцип можна на прикладі казок. Вони використовують чітко виражені вступ, середню частину та завершення, що робить аналіз структури вельми простим. 

Для прикладу розглянемо казку «Пан Коцький»:

1. Перший акт. Кіт втрачає дім (зачин).
2. Другий акт. Зустріч із лисичкою, запрошення жити разом, вихваляння чоловіком перед іншими звірями (розвиток подій).
3. Третій акт. Запрошення на обід. Пан Коцький лякає звірів, ті переконуються, що він страшний, як і казала Лисичка (кульмінація, кінцівка).

Оповідь в одному реченні

Якщо впродовж перших шести секунд відвідувач не розуміє про що сайт, він його закриє і навряд чи повернеться. Із книгами ситуація дещо інакша, втім письменник також має якомога швидше зацікавити читача.

Тому перший абзац – найскладніший. У ньому автор вирішує більшість проблем, пов’язаних із твором, визначає тему, тональність. Особливе ж навантаження покладається на першу фразу, що має:

1. Розходитися на цитати: «Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещасна сім’я нещасна по-своєму» (Л. Толстий «Анна Кареніна»). 
2. Бути ємною та короткою: «На початку було слово…» («Новий завіт»)
3. Містити глобальний чи локальний конфлікт: ««Томе!» Ніякої відповіді. «Томе!» Ніякої відповіді. «І де подівся цей хлопець, хотіла б я знати…» (М. Твен «Пригоди Тома Сойєра»).
4. Демонструвати пряму мову чи характер головного героя: «Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти» (В. Вулф «Місіс Делловей»).
5. Миттєво занурювати читача у вир подій, або давати інтригу. «Шостого лютого, тисяча дев’ятсот сімдесят третього року, коли мене вбили, мені було чотирнадцять років» (Е. Сіболд «Милі кістки»).

Вправа: запропонуйте учням проаналізувати вступний абзац повісті «Старий і Море» Ернеста Хемінгуея:

«То був старий рибалка, що промишляв на Гольфстрімі сам-один у своєму човні. Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини. Перші сорок днів з ним був хлопець. Та по тих сорока нещасливих днях хлопцеві батьки сказали, що старий тепер рішуче й безповоротно salao, цебто геть безталанний, і звеліли синові перейти до іншого рибалки, з яким він першого ж тижня піймав три добренні рибини. Хлопцеві було прикро бачити, як старий день у день вертається ні з чим, і він щоразу йшов допомогти йому — піднести змотану снасть, гарпун, ості або щоглу з вітрилом. Вітрило було полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли, скидалося на прапор безнастанної поразки».

Які завдання вирішує даний уривок у контексті початку повісті? 

Він містить:

1. Експозицію (доля, професія та становище головного героя).
2. Мотивацію (чому впіймати рибу старому життєво необхідно).
3. Конфлікт (зрада старого рибалки суспільством та вірність хлопчика).
4. Конфлікт, загорнутий у експозицію.

Перш ніж почати писати, потрібно розробити план, мати уявлення про точку «А» і точку «Б», звідки і куди ми хочемо прийти. Інколи це план пересування героїв у просторі, а інколи траєкторія їхніх внутрішніх перетворень, навіть якщо персонаж за поріг власної хати так і не ступить. Нерідко у першому акті подається «експозиція».

Експозиція – частина твору, де змальовуються суспільне середовище і життєві обставини, у яких формувався характер дійових осіб та історичні умови, що впливають на розвиток подій. У деяких випадках можливе її ототожнення з передісторією (передмовою).

Як жив герой до початку подій? Чому конфліктна ситуація стала можливою? Зазвичай положення, у яке поставили персонажа, є «діжкою пороху», а подія (чи сам протагоніст) – «запальним шнуром», тригером, від якого все вибухає.

Наприклад, у романі Сінклера Льюїса «Головна вулиця» головною героїнею є освічена дівчина з мегаполісу, яка стає дружиною доктора з маленького містечка. Із опису її життя до одруження (експозиція) ми розуміємо – героїні не місце у провінції, тож проблем не уникнути. Знайомство з доктором та переїзд відбуваються наприкінці першого акту і стають поштовхом для конфлікту та переходом у другий акт.

Вправа: прочитайте або перекажіть декілька казок. Попросіть дітей виділити подію-тригер, без якої не почався би конфлікт. «Івасик-Телесик» – хлопчика помічає Змія. «Пан Коцький» – кота виганяють з дому (поштовх до пригод), вихваляння лиси (конфлікт). «Лисиця і журавель» – лиса подає страву, яку журавель не здатен з’їсти.

Розвиток подій та стрибки напруги

Другий акт передбачає розвиток подій і конфлікту. Як визначили Мет’ю Джокерс та Джоді Арчер, популярні книги мають регулярну послідовність сюжетних спадів та підйомів. Це принцип «американських гірок», де за спуском слідує підйом, а потім знову спуск. Оскільки значення злету яскравіше відчувається лише на тлі падінь, завдання письменника – варіювати періоди спокою та піднесення, криз та вирішень. 

Вправа: Погляньте на графіки двох бестселерів. Їх сюжетні повороти складаються у майже ідентичні криві напруги. Запропонуйте дітям намалювати криві напруги для декількох казок та порівняти їх. Горизонтальна вісь на графіку – плин часу. Вертикальна – позитивний чи негативний відтінок подій.

 

Якщо ви знайшли тему і головну думку для свого твору, дали героям мету, у другому акті саме час донести їх до читача. Нехай кожна нова криза буде кроком до великої цілі, що поступово пояснює мотивацію героїв, допомагає їм внутрішньо рости. В ідеалі крива сюжету має рівномірно підніматися й опускатися, доки на одному з піків не сягне максимуму.

Кульмінація та завершення

Кульмінація – не тільки найбільш напружений момент, це також остаточне розв’язання проблеми, яку автор досліджує впродовж усього твору. Саме на цьому етапі у читача формується певне відношення до подій.

Крім того, кульмінація – це точка неповернення. Після переламного моменту герой змінюється, його життя ніколи не буде таким, як раніше. У казці «Пан Коцький» звірі вагаються, чи дійсно кіт страшний та під виглядом бенкету хочуть оцінити лисиччиного чоловіка. До цього моменту зберігається ризик. Раптом Пан Коцький не зможе вразити звірів, раптом його слабкість буде розкрито? Утім, після бенкету всі остаточно переконані – «такий малий, а ледь нас всіх не розірвав». Сприйняття оточуючими героя змінилося раз і назавжди.

У романі напруга спадає поступово. Автор описує наслідки, життя головних героїв, їхню реакцію, висновки. Що ж до коротких оповідань, то кульмінація перенесена ближче до кінця і виступає як контрастна, несподівана ситуація. Прийом «відкритого фіналу» будується на співпадінні піку подій та завершення твору. Саме так відбувається у гоголівському «Ревізорі» – німа сцена, завіса.

Отже, будова художнього твору – не примха окремого автора. Це добірка правил, ритмів і загалом ціла наука, що передбачає успіх текстів, аналізує їх структуру. Література, як і фізика чи біологія, має свої закони, а текст – це живий організм, тож не варто нехтувати універсальними прийомами.

Журнал «На Урок»

Редакція

Методика глобального читання – універсальний спосіб навчити кожну дитину

Учимося читати цілими словами.

Часто деяким учням у молодшій школі доволі складно навчитися читати, просто вивчаючи букви. Така ситуація може бути спричинена різними факторами, зокрема, особливостями розвитку дитини, інвалідністю чи відсутністю мотивації до навчання. Тож доводиться шукати альтернативні способи, які б допомогли відкрити для всіх учнів дивовижний світ читання. 

Один із можливих варіантів вирішення цієї проблеми запропонував американський лікар-фізіотерапевт Гленн Доман ще у другій половині ХХ століття. Нині його методику називають «глобальним читанням». Вона була створена для того, щоб допомогти навчитися читати дітям із порушеннями психічного розвитку. Та сьогодні глобальне читання активно використовують для навчання будь-яких дітей. 

Суть методики глобального читання

Її ідея полягає у тому, що навчання читанню може відбуватися за тими ж принципами, що і оволодіння усним мовленням. Ми опановуємо говоріння завдяки тому, що з самого дитинства постійно чуємо мову інших людей. За цією логікою, тоді ж дитина може навчитися читати, постійно сприймаючи конкретні слова (візуально та на слух). Адже людина мислить цілими слова та поняттями, а не окремими буквами. Літери, які їх утворюють, є для дитини абстракціями (на відміну від реальних предметів). Тож і вивчити слово, яке позначає конкретний образ, простіше, ніж запам’ятовувати кожну букву.

Ефективно застосовувати цю методику при роботі з дітьми до 7 - 9 років, адже саме у цей час права півкуля мозку дитини максимально навантажена. Це дозволяє сприймати інформацію комплексно, з урахуванням усіх її аспектів. На практиці глобальне читання реалізується через тривале та регулярне сприйняття учнем (візуально, аудіально, тактильно) записаних слів, словосполучень та речень. Це допомагає мозку самостійно формувати механізми для читання. Крім того, застосування методики дозволяє успішно розвивати увагу, зорову пам’ять та абстрактне мислення дітей.

Для того, щоб навчання було успішним, слова мають лунати голосно та чітко. Їх потрібно записувати на окремих картках, заввишки не менше двох сантиметрів, чорним шрифтом на білому тлі (Доман пропонував позначати їх червоним кольором). Навчання глобальному читанню у жодному разі не має втомлювати чи дратувати дитину. Вона повинна відчувати власну значущість у процесі виконання роботи, бути зацікавленою в її успішному результаті. Демонстрація кожної картки має відбуватися у швидкому темпі – протягом однієї-двох секунд (інформація буде засвоюватися дитиною на підсвідомому рівні). Для того, щоб ефективно розширювати словниковий запас дитини, добирайте визначення на різну тематику.

Алгоритм застосування методики глобального читання

Навчання глобальному читанню можна (і потрібно) здійснювати, зважаючи на індивідуальні психологічні та фізіологічні можливості дитини. Існує чимало алгоритмів застосування методики. Як зразок пропонуємо модель із п’яти етапів.

1. Вивчення іменників (із опорою на зорове сприйняття зображень).

Покажіть учню зображення (фото чи малюнок) і назвіть його, додаючи відповідний жест (дитина має повторити його за вами). Наприклад, «Дивись. Це – кіт+жест». Потім покладіть світлину перед дитиною та покажіть їй картку з відповідним словом, кілька разів чітко вимовивши його. Попросіть учня провести вказівним пальцем по картці зліва направо. Після цього помістіть її під зображення, щоб учень розумів зв’язок між ними. Під час одного заняття можна опрацювати 10-15 слів (наприклад, «мама», «будинок», «суп», «іграшка» тощо). Вивчені поняття варто вилучати, замінюючи новими. Також вивчені слова та зображення варто вклеювати до окремого альбому (одне поняття на сторінку).

2. Повторення іменників і власних назв (без зорового сприйняття зображень).

Покладіть перед дитиною дві картки із вивченими словами, які б сильно відрізнялися за своєю структурою (наприклад, «суп» та «іграшка»). Попросіть учня вказати потрібний предмет, назвавши його (можна також використовувати відповідний жест). Щоб  ускладнити завдання, можна збільшувати кількість слів (для демонстрації та називання).

3. Вивчення дієслів (із зоровим сприйняттям відповідних зображень та без нього).

Підготуйте зображення (піктограми або фото), які означають різні дії (наприклад, «іде», «їсть», «грається» тощо). Їх вивчення є ідентичним до сприйняття іменників (описано вище). Також варто разом із дитиною вклеїти по одному зображенню дії посеред сторінки альбому. Це дозволить підготувати школяра до читання простих речень.

4. Створення та читання простих речень із опорою на зображення дії.

Запропонуйте дитині взяти створений власноруч альбом та відкрити його на тій сторінці, яка містить зображення дії. Далі розкладіть перед нею кілька карток та попросіть обрати потрібне слово (наприклад, «кіт»). Після того, як учень покаже та назве його, попросіть помістити картку перед зображенням-дією. Після цього дитина має обрати слово-відповідник піктограми (якщо зображення в альбомі має підпис, то його потрібно прикрити аркушем паперу). Далі назвіть ще один іменник та попросіть вказати його на одній із карток. Таким чином можна утворити просте речення (наприклад, «Кіт грається іграшкою»). Після цього попросіть учня прочитати все речення.

5. Створення простих речень без використання зображень.

Розкладіть перед дитиною кілька карток та попросіть обрати потрібні слова (наприклад, слова «мама», «п’є», «сік»). Учень має по черзі вибрати кожне з них та розкласти у потрібній послідовності. Після цього разом із дитиною прочитайте створене речення. Не забувайте також використовувати жести.

Поступово, використовуючи описану вище послідовність, можна формувати словниковий запас дитини та створювати разом з нею спеціальний «Альбом для читання». Учень має (за бажанням, звичайно ж) брати участь у його створенні – вклеювати зображення чи підписи до них. Це неодмінно підніме рівень його зацікавленості, допоможе пов’язати нові знання з образами із життя дитини. Тож тут доцільно використовувати фотографії учня, його рідних і домашніх улюбленців.

Про що варто пам’ятати

Варто пам’ятати, що обраний лексичний матеріал має відповідати віковим особливостям та інтересам дитини. Також кожен учень має власний темп запам’ятовування, до якого необхідно підлаштовуватися. Якщо ж виникають проблеми, потрібно перевірити такі ризики:

• дитині нудно і нецікаво (слова та зображення не відповідають її інтересам);
• слова та зображення не відповідають віку дитини;
• демонстрація карток із словами занадто повільна / швидка;
• слова дуже складні / прості для запам’ятовування;
• дитина має порушення слуху чи зору.

Кольорові привітання

“Уявіть, що дзвінок, який покликав вас на урок, раптом став кольоровим. Подумайте і відчуйте, якого кольору цей дзвінок? Спробуйте саме так передати свій настрій у цю хвилину…”

Кольорові привітання – одні з моїх найулюбленіших. Початок уроку має бути яскравим, веселковим, захоплюючим. Тож часто вигадую різні «кольорові» прийоми.

Якщо тема про Японію (японські тривірші Мацуо Басьо, творчість Ясунарі Кавабата) – «поїдемо» до Японії на паперових човниках. Зробимо їх у техніці орігамі, а далі діти розфарбують свій човник у колір, який відповідає їх емоційному стану.

На уроці за творчістю І.Малковича «З янголом на плечі» восьмикласники оберуть вирізаного з паперу кольорового ангела. Запропоную: «Будь ласка, привітайтесь один з одним і зі мною за допомогою свого янгола». А далі розкажу, як обраний колір характеризує особистість.

Червоний. Цей колір обирають життєлюби, переможці життя.

Помаранчевий. Активні люди, оптимісти по життю, дуже товариські.

Жовтий. Енергійні, доброзичливі, творчі, сильні духом.

Зелений. Люди, які люблять і цінують увагу і турботу, спокій і природу.

Блакитний. Колір тонких натур, які люблять мріяти, фантазувати.

Фіолетовий. Люди незвичайні, креативні, прагнуть до свободи і незалежності.

Рожевий. Цей колір вибирають люди м’які, ніжні.

Білий. У цих людей розвинена інтуїція, уява. Вони люблять спокій і мир.

Обов’язково додам: «В якому я приємному товаристві!»

Віртуальна реальність: принципи роботи та переваги для навчання

Віртуальна реальність (ВР, virtual reality, VR, штучна реальність) – створений технічними засобами світ, який передається людині через його відчуття: зір, слух, дотик та інші. Віртуальна реальність – ілюзія дійсності, створювана за допомогою комп’ютерних систем, які забезпечують зорові, звукові та інші відчуття.

Сфери використання віртуальної реальності:

• Навчання — моделювання складної чи небезпечної діяльності, наприклад, керування транспортом, хірургічних операцій.
• Наука — візуалізація внутрішньої будови об’єктів, молекулярних і атомних структур. Зокрема в медицині віртуальна реальність забезпечує дистанційне і точне керування інструментами.
• Дизайн — побудова й редагування тривимірних моделей механізмів, споруд тощо; симуляція та дослідження різних впливів на них.
• Розваги — віртуальні тури, екскурсії, відеоігри з ефектом занурення в ігровий світ
• Військова сфера – тренування пілотів, водіїв, операторів, підрозділів з імітацією збройних сутичок тощо.

Як працює технологія VR

Найпоширенішим засобом занурення у віртуальну реальність є спеціалізовані шоломи / окуляри. На розташований перед очима користувача дисплей виводиться відео в форматі 3D. Прикріплені до корпусу гіроскоп і акселерометр відстежують повороти голови і передають дані в обчислювальну систему, яка змінює зображення на дисплеї в залежності від показань датчиків. В результаті користувач має можливість «озирнутися» всередині віртуальної реальності і відчути себе в ній, як в реальному світі.

VR-окуляри — це спеціалізований пристрій, здатний симулювати різноманітні аудіовізуальні тривимірні простори. Складається з пластикового (рідше картонного) корпусу, екрана з перегородкою та асферичних лінз, які й фокусують зображення. Ефект присутності створюється завдяки передачі адаптивної картинки на кожне око окремо й відслідковування всіх рухів голови датчиком-гіроскопом та акселерометром.

Для повноцінної взаємодії користувача з елементами віртуальної реальності використовується додаткове оснащення:

• магнітометр — своєрідний компас, що поліпшує орієнтацію у 3D-просторі;
• магнітна кнопка — розширює можливості користувача під час гри (наприклад, може слугувати курком у стрілянинах або прискорювачем швидкості в автоперегонах);
• контролер руху — дозволяє користувачу брати безпосередню участь у грі та взаємодіяти з об’єктами;
• пульт — дозволяє керувати вбудованим відеоплеєром та значно розширює функціонал VR-окулярів;
• навушники — забезпечують повне «занурення» у віртуальну реальність;
• мікрофон — дозволяє вводити інформацію голосом та спілкуватися з іншими користувачами;
• зовнішні датчики орієнтації в просторі — розміщуються в кутах кімнати для кращого відслідковування переміщень у віртуальній реальності.

Як вибрати VR-окуляри?

Сьогодні на ринку представлено орієнтовно 1000 моделей VR-окулярів, тому вибрати є з чого. За призначенням усі вони поділяються на 4 типи:

• VR-окуляри для смартфонів;
• VR-окуляри для ПК та ноутбуків;
• VR-окуляри для ігрових приставок;
• автономні VR-окуляри.

Розглянемо їхні особливості детальніше.

VR-окуляри для смартфонів

В окулярах віртуальної реальності для смартфонів роль екрана грає дисплей мобільного пристрою, який вставляється в корпус. Вони чудово підходять для перегляду 3D-фільмів, мобільних ігор у режимі VR (наприклад, Minecraft, Real Recing 3, Need For Speed Shift, GTA Vice City) та комп’ютерних додатків із тривимірним зображенням.

Особливості:

• працюють лише зі смартфоном (є універсальні моделі — наприклад, VR BOX 2.0, які підтримують більшість сучасних смартфонів, та брендові — наприклад, Samsung Gear VR, які підходять флагманським моделям виробника);
• якість зображення залежить від розширення та матриці дисплея смартфона (відповідно: чим кращий екран мобільного пристрою, тим яскравіше перебування у віртуальній реальності);
• придатні для комп’ютерних ігор через USB-підключення до ПК.

Переваги:

• мобільні (можна брати із собою в подорож або до друзів на вечірку);
• не потребують наявності потужного персонального комп’ютера;
• доступні за ціною.

Переваги використання віртуальної реальності в навчанні:

Наочність. У віртуальному просторі без перешкод можна деталізовано розглянути будь-який процес або об’єкт, що значно цікавіше, ніж дивитися на картинки у підручнику. Наприклад, можна вивчити будову тіла, познайомитись з підводним світом, зануритись у вулкан тощо. Цей спосіб пізнання світу стане незамінним під час вивчення складних процесів і явищ в межах STEM-проєктів.

Зосередженість. У віртуальному середовищі людина не відволікатиметься на зовнішні подразники, що дасть змогу повністю сфокусуватися на матеріалі.

Максимальне залучення. Технології віртуальної реальності надають можливість повністю контролювати та змінювати сценарій подій. Учень може стати свідком історичних подій, власноруч провести дослід з фізики чи хімії або ж вирішити задачу в ігровій та доступній для розуміння формі.

Безпека. За допомогою VR та AR технологій можна провести складну операцію, керувати спорткаром або навіть космічним шатлом, провести дослід з небезпечними хімічними речовинами і при цьому не завдати шкоди ні собі, ні оточенню.

"МОЖНА ВИЙТИ?". ЧОМУ 

ЗАПИТАННЯ ВАЖЛИВІ ДЛЯ 

ВАШИХ СТОСУНКІВ З УЧНЯМИ 

І ЯК ЧЕРЕЗ НИХ РОЗВИВАТИ

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

На кожному уроці учні чують від учителя запитання. Які емоції вони викликають у дітей? Як правило, більшість запитань стимулює тривогу учня: «А раптом я не знаю, про що питають, буде погана оцінка…». Часто єдиною метою вчительських запитань є контроль. Діти звикають: якщо запитання, то мене перевіряють, оцінюють. Можливо, тому і в дорослому житті багато людей часто почуваються ніяково, коли їх запитує про щось керівник або співрозмовник?

З іншого боку: хто ставить запитання на уроці? У більшості випадків – учитель, учні формально теж мають можливості про щось запитати, але… Поставити запитання – може означати, що ти щось не зрозумів, не був уважним, пропустив, а це знову таки не на користь. Поступово людина звикає, що краще промовчати, ніж запитати. Як результат – не уміє ставити потрібні їй запитання, вважає, що це може бути сприйнято негативно. Такий людині можна «впарювати» будь що, вона ні про що не запитає, а головне – часто ні про що й не задумається.

Гаразд, це традиційна система. Як же змінюються роль і цілі запитань на уроках з розвитку критичного мислення? Неабияк!

Якщо ви хочете сприяти розвитку критичного мислення своїх вихованців, враховуйте наступне:

1. Загальна кількість запитань на уроці має бути значно більшою. При цьому, перевіряючих зменшується в рази!

2. Учитель чи учителька добре знає, що є різні типи запитань, і використовує той чи інший тип цілеспрямовано, відповідно до навчальної мети. Кожне запитання «програмує» певну розумову діяльність учнів (згадування, розуміння, узагальнення тощо).

3. Учитель чи учителька розуміє зв’язок між розвитком у дітей розумових операцій і запитаннями, які ставить. Надають перевагу запитанням високого рівня (на аналіз, синтез, оцінку).

4. Якщо запитання стосуються емоційно-ціннісної сфери учнів, вони мають персоналізуватись: замість «Який настрій викликає цей вірш у читача?», варто запитати: «Який настрій викликає цей вірш у тебе?».

5. Учитель чи учителька стимулює учнів самостійно ставити одне одному якомога більше різних запитань (до текстів, до завдань, до різних джерел інформації…), схвалює, підтримує учнів у цьому, дякує за запитання.

Улюблені запитання учителів, які розвивають КМ своїх учнів ( та і учнів з розвиненим критичним мисленням):
• «Що ти про це думаєш? Чому саме так?»,
• «Які враження це викликає у тебе?»,
• «Як ти це оцінюєш? Чому?»,
• «Що для тебе було сьогодні корисним, цікавим, важливим?»,
• «Як це пов’язано з твоїм життям?»,
• «Чому ти так вважаєш?»,
• «Що ти додав/додала до своїх знань, досвіду?»,
• «Які, на твою думку, можуть бути наслідки цього?»,
• «Які докази це підтверджують?»,
• «Чи обґрунтована ця позиція? Як саме?»,
• «Чи ця інформація достовірна?»,
• «Які ще можуть бути думки з цього приводу?»,
• «Які ще можливі варіанти?»….

Освітня платформа "Критичне мислення"